03.04.2020.Тема уроку:
Роль і завдання медичної служби в системі ЦО України
Значення першої медичної допомоги і правила її надання
Перша медична (долікарська) допомога
Основне завдання при наданні першої медичної допомоги полягає в тому, щоб шляхом проведення необхідних найпростіших медичних заходів врятувати життя потерпілому, зменшити його страждання і попередити розвиток можливих ускладнень.
У повсякденному житті екстренні ситуації виникають несподівано – забої, розтяги, переломи, відмороження, теплові удари, ураження електричним струмом, утоплення. Особливе значення в реаліях сьогодення має вміння надати першої першу медичну (долікарську) допомогу при дорожньо-транспортних пригодах, пораненим під час збройних протистоянь та транспортувати пораненого в сектор укриття.
В цих ситуаціях повинна бути надана екстренна медична допомога. В основному це відбувається в умовах дефіциту часу і під час відсутності людей зі спеціальною медичною освітою. У цих випадках важливо діяти швидко й рішуче, тому що в такі моменти дорога кожна секунда.
Ми переконані, що першу медичну (долікарську) допомогу потерпілому може надавати не тільки медичний працівник, але і кожна людина повинна мати відповідні навички і навчатися цьому треба зі шкільної лави.
Провідні фахівці стверджують, – за умови, коли 10% населення країни володіє правилами надання першої медичної (долікарської) допомоги, летальність на догоспітальному етапі зменшується в середньому на 20%. При досягненні цього показника в Україні можливо щороку рятувати 26 тис. осіб.
Існує термін так званої «золотої години», того часу, коли постраждалому можна надати найбільш дієву першу медичну (долікарську) допомогу. Саме в такі моменти здоров’я людини, що потрапила в несподіване критичне становище, перебуває між життям і смертю. Пояснюється це тим, що протягом першої години після настання нещасного випадку, коли максимальні компенсаторні функції організму людини є вираженими, і можуть ефективно підтримувати стабільний стан приблизно протягом однієї години, надання першої медичної допомоги є найбільш ефективним і дозволяє мінімізувати розвиток небезпечних ускладнень.
Людина, яка надає першу медичну (долікарську) допомогу, повинна вміти:
оцінити стан потерпілого і визначити, якої допомоги насамперед він потребує; забезпечити прохідність верхніх дихальних шляхів; зробити штучне дихання «із рота в рот» або «із рота в ніс» та зовнішній масаж серця й оцінити їх ефективність; зупинити кровотечу накладанням джгута, стисної пов’язки або пальцевим притискуванням судин, накласти пов’язку при пошкодженні (пораненні, опіку, кровотечі, відмороженні, травмі); іммобілізувати пошкоджену частину тіла при переломі кісток, важкій травмі, термічному ураженні; надати допомогу при тепловому і сонячному ударах, утопленні, отруєнні, блюванні, втраті свідомості; використати підручні засоби при перенесені, завантаженні і транспортуванні потерпілого; визначити необхідність транспортування потерпілого машиною швидкої допомоги чи попутним транспортом.Перша медична допомога – комплекс екстрених медичних заходів, проведених раптово захворілому або постраждалому на місці події й у період транспортування його в медичну установу.
Перша медична (долікарська) допомога може бути найрізноманітнішою. Залежно від того, хто її проводить, розрізняють:
1) першу медичну (долікарську) допомогу, здійснювану немедичним працівником, що часто не має необхідних засобів і медикаментів;2) першу медичну кваліфіковану допомогу, проведену медичним працівником, що пройшов спеціальну підготовку з надання першої медичної допомоги (фельдшер, медична сестра, лаборант, зубний технік і т.д.);
3) першу лікарську допомогу, надану лікарем, що має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники й ін.
Першої медичної (долікарської) допомоги потребують особи, з якими стався нещасний випадок або в яких раптово виникли важкі, загрозливі для життя захворювання.
Нещасним випадком називається ушкодження органів людини або порушення їхньої функції при раптовому впливі навколишнього середовища. Нещасні випадки часто відбуваються в умовах, коли немає можливості швидко повідомити про них на станцію швидкої медичної допомоги. У подібній обстановці надзвичайно важливого значення набуває перша долікарська допомога, що повинна бути проведена на місці події до прибуття лікаря або транспортування постраждалого у лікувальну установу.
При нещасних випадках постраждалі, їхні родичі, сусіди або випадкові перехожі нерідко звертаються по допомогу в найближчі медичні установи (аптека, зубопротезна майстерня, лабораторія й ін.) Медичні працівники цих установ повинні негайно прийти на допомогу.
Щоб уміти кваліфіковано надати термінову першу медичну (долікарську) допомогу при нещасних випадках і раптових захворюваннях, всі медичні працівники повинні чітко знати основні ознаки різних ушкоджень, раптових захворювань, ясно представляти, наскільки можуть бути небезпечні для постраждалого або захворілого ці ушкодження або стани.
Перша медична (долікарська) допомога включає наступні три групи заходів:
1. Негайне припинення впливу зовнішніх пошкоджуючих факторів (електричний струм, висока або низька температура, стиснення та ін.) і винесення потерпілих з несприятливих умов, у які він потрапив (з води, з палаючого приміщення, із приміщення, де присутні отруйні гази та ін.).2. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру й виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинка кровотечі, накладення пов’язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрут і ін.).
3. Організація якнайшвидшої доставки (транспортування) захворілих або потерпілого в лікувальну установу.
Заходи першої групи швидше є першою допомогою взагалі, а не медичною допомогою. Її часто виконують у порядку взаємо- і самодопомоги, тому що всі розуміють, що, якщо не витягти потопаючого з води, не винести потерпілого з палаючого приміщення, не звільнити людину з-під завалів, що впали на нього, він загине.
Другу групу заходів становить уже медична допомога. Надати її можуть медичні працівники або особи, що вивчили основні ознаки ушкоджень і спеціальні прийоми першої допомоги.
Велике значення в комплексі заходів першої медичної допомоги має найшвидша доставка потерпілого в лікувальну установу. Транспортувати захворілого або постраждалого треба не тільки швидко, але й правильно, тобто в положенні, найбільш безпечному для хворого, відповідно до характеру захворювання або виду травми, наприклад у положенні на боці – при несвідомому стані або можливому блюванні, при переломах кісток після створення нерухомості ушкодженому органу й т.д.
Найкраще для перевезення потерпілого користуватися спеціалізованим транспортом (санітарна автомашина, санітарний літак). При відсутності його транспортування повинно бути здійснено за допомогою будь-яких доступних у конкретній обстановці засобів пересування. У найбільш несприятливих умовах доставка проводиться шляхом переносу потерпілого на руках, спеціальних або імпровізованих ношах, брезенті й т.д.
Транспортування може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Медичний працівник зобов’язаний забезпечити правильне перенесення хворого, перекладання його з одного транспортного засобу на інший, повинен надати медичну допомогу по дорозі й вжити заходів з попередження ускладнень, які можуть бути викликані блюванням, порушенням транспортної іммобілізації, переохолодженням, тряскою їздою й іншими причинами.
Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Вчасно й правильно надана медична допомога у більшості випадків не тільки рятує життя потерпілого, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджає розвиток важких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.
Саме тому при проведенні цього дня особлива увага приділяється формуванню навичок та популяризації знань із надання першої медичної допомоги. Засвоєння знань прийомів надання першої долікарської допомоги хворим та постраждалим у надзвичайних ситуаціях є одним з найважливіших обов’язків кожної людини.
Значення першої медичної допомоги
Значення першої медичної допомоги важко переоцінити. Своєчасне надання та правильне проведення медичної допомоги не тільки рятує життя постраждалому, але й забезпечує подальше успішне лікування хвороби або ушкодження, попереджує розвиток тяжких ускладнень (шок, нагноєння рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.
Будь-який медичний працівник зобов'язаний за першим викликом прийти на допомогу постраждалому на вулиці, у дорозі, громадських місцях, на дому та вміти правильно надати першу медичну допомогу при нещасних випадках та раптових захворюваннях. Медичні працівники, які порушили професійні обов'язки, несуть встановлену законом дисциплінарну відповідальність, якщо ці порушення не призводять до кримінальної відповідальності.
10.04.2020.
Тема уроку:
Поняття про рани, класифікація ран і їх ускладнень
Основні поняття про рани, їх види та характеристики.Шкіра захищає людину від негативних зовнішніх впливів (тертя, мікробів, розтягнення, тиску) та зневоднення орга¬нізму. Вона багата на нервові закінчення і нервові волокна, які забезпечують її чутливість. Тому шкіру слід ретельно оберігати від поранень.
Рана — це пошкодження, що характеризується порушенням цілісності шкіряного покриву, слизових оболонок, а іноді й глибоких тканин, яке супроводжується болем та кровотечею.
За своїм походженням рани бувають:
- вогнепальними,
- різани¬ми,
- рубленими,
- колотими,
- забитими,
- рваними,
- вкушеними,
- операційними.
Також розрізняють поверхневі і проникні пора¬нення (коли пошкоджуються внутрішні оболонки черевної, грудної та інших порожнин).
Вогнепальні рани виникають у результаті поранен¬ня кулями, мисливським дробом чи осколками. Вони бувають наскрізні (коли куля проходить крізь тканини і не затримується, тобто має вхідний та вихідний отвори, причому вихідний отвір завжди більший за вхідний), сліпі (коли куля чи осколок залишається в тканині, є лише вхідний отвір) та дотичні (коли куля, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру, не проникаючи всередину глибоких тканин). Найнебезпечніші з вогнепальних ран — сліпі, оскільки сторонній предмет, що залишається в тілі, спричинює нагноєння. Крім того, у канал, що утворився після проходження кулі чи осколка, можуть потрапити шматки одягу, земля та ін., що, в свою чергу, може призвести до інфікування тканин і швидкого розвитку тяжких гнійних запалень. Вогнепальні поранення часто бувають комбінованими, коли ушкодження зазнають кілька органів і порожнин, що спричинює порушення багатьох функцій організму.
Різані рани характеризуються незначним пошкодженням шкіри, рівними краями. Стінки рани зберігають життєздатність, як правило, сильно кровоточать, довго загоюються, але меншою мірою піддаються інфікуванню.Колоті рани так само мають невелику поверхню пошкодження шкіри, але можуть сягати значної глибини, яку нерідко важко визначити. Такі рани небезпечні тим, що ушкодження внутрішніх органів може спричинити внутрішню кровотечу.
Рублені рани мають неоднакову глибину, супроводжуються забиттям м'яких тканин, що може бути причиною нагноєння і змертвіння їх клітин.
Забиті і рвані рани виникають внаслідок грубої механічної дії, що інколи супроводжується пошкодженням сухожиль, м'язів і судин. Різновидом цих ран є розтрощені рани складної форми з нерівними краями, просоченими кров'ю, некротизацією тканин на значній ділянці, де створюються сприятливі умови для розмноження хвороботворних мікроорганізмів.
Укушені рани навіть за наявності невеликих пошкоджень можуть завдати тяжких наслідків, оскільки завжди сильно інфіковані. Зі слиною тварин передаються надзвичайно небезпечні захворювання — правець, сказ тощо.
Операційні рани завжди стерильні, оскільки завдаються хірургічним інструментом під час операції і перебувають під постійним наглядом працівників медичної служби.
Навіть незначна рана може загрожувати життю і здоров'ю людини. Крім того, після неправильної обробки рани назавжди залишається неприємний рубець, тому треба приділяти пильну увагу обробці ран і профілактиці їх ускладнень.
Асептика і антисептика, види антисептики.
При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити пероксидом гідрогену. Скіпки та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки, змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку ефіром чи пероксидом гідрогену, а потім змастити розчином йоду.
Асептика — це сукупність заходів, спрямованих на попередження потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше є джерелом основних видів ускладнень.
Правила асептики доволі прості.
1. Перед поданням допомоги потрібно ретель¬но вимити руки.
2. Не можна торкатися рани руками.
3. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем і видаляти з її глибини чужорідні тіла (осколки, ошурки, клапті одягу тощо). Це може призвести до більшого забруднення або кровотечі.
4. Не можна промивати рану водою з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього (за винятком ран від укусів тварин). Це тільки збільшить кількість мікробів, оскільки вони будуть змиті з країв рани і занесені вглиб. Можна лише зняти бруд з рани, але очищення має проводитися в напрямку від рани.
5. Шкіру навколо рани можна змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого. Не можна допускати потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю.
6. Рана завжди повинна бути захищена асептичною пов'язкою. Якщо після накладання пов'язки кров швидко її просякає, знімати пов'язку не слід, потрібно просто підбинтувати ще кілька шарів.
Заходи асептики доповнюють антисептичними заходами, що сприяє ефективній боротьбі з інфекційним зараженням.
Антисептика — система заходів, спрямованих на зменше¬ня кількості мікроорганізмів, що потрапили в рану або в тканини і органи. Розрізняють механічну, хімічну, фізичну й біологічну антисептику.
Механічна антисептика полягає у первинній хірургічній обробці рани і передбачає видалення скіпок, колючок, осколків.
Хімічна антисептика — використання для знищення мікробів різних хімічних речовин (розчинів йоду, пероксиду гідрогену, перманганату калію, риванолу, мазі Вишневського та ін.).
Фізична антисептика ґрунтується на згубній дії на мікро¬організми деяких фізичних факторів. Так, мікроби гинуть під дією ультрафіолетового випромінювання, несприятливі умови для їх життєдіяльності створюються під час висушування рани, її дренажу (видалення з рани рідини, що завжди утво-рюється).
Біологічна антисептика полягає у використанні спеціаль¬них речовин — антибіотиків для профілактики і лікування інфекції. До таких речовин належать пеніцилін, стрептоміцин, синтоміцин, тетрациклін, еритроміцин, морфоциклін, сигмамацин, левоміцетин, піопен, цепорин, оксацилін, сульфати неоміцину і гентаміцину тощо. Вони застосовуються як місцево (промивання і обприскування ран, змащування мазями), так і для загального впливу на організм (через рот, під шкіру, внутрішньовенно).
Якщо при поданні допомоги під рукою не виявилось ніяких антисептичних засобів, можна обмежитися накладанням пов'язки як основним асептичним заходом.
Правець (tetanus) одна iз найтяжчих iнфекцiйних хвороб, що спричинюється анаеробним збудником правцевою паличкою. Характеризується ураженням нервової системи з розвитком тонiчних і тетанічних судом скелетної мускулатури, які призводять до асфiксiї.
Причини виникнення захворювання.
Збудник правця Clostridium tetani грампозитивнi крупні палички iз заокругленими кiнцями. Важливою властивістю збудника є здатнiсть до спороутворення, анаеробiозу (розмноження без доступу повітря) i токсиноутворення. На кінцях палички утворюються круглi спори бiльшого дiаметру за неї, i тому мікроб має вигляд барабанної палички. Спори надзвичайно стiйкi до дiї фiзичних i хiмiчних чинників довкiлля. У грунтi, висушених випорожненнях, на предметах, захищених вiд сонячних променiв, вони залишаються життєздатними навiть десятки рокiв. В умовах анаеробіозу при температурі 37 °С і достатній вологості спори проростають у вегетативну форму. Вона мало стійка в довкіллі.
Умови виникнення і поширення захворювання.
Джерело збудника травоїдні тварини і гризуни. Правцева паличка є в кишках багатьох видiв тварин (конi, корови, вiвцi, кози, свинi, мишi, щури тощо) i людей як у виглядi спор, так i у вегетативнiй формi, що виділяє токсин. Травнi ферменти не руйнують токсин, однак вiн, на щастя, не всмоктується слизовою оболонкою травного каналу. З випорожненнями правцеві палички потрапляють у довкiлля i, перетворюючись у спори, довго зберігаються. Найбiльш забрудненi C. tetani чорноземнi, багатi органiчними речовинами рунти в умовах жаркого i вологого клiмату.
Механізм передачі збудника рановий. Він може здійснитись при пораненнях, опіках, відмороженнях, укусах, абортах, пологах, оперативних втручаннях тощо. Факторами передачі можуть бути будь-які забруднені мікробом предмети, що спричинили травму.
Здебільшого хвороба виникає пiсля травм із забрудненням рани грунтом. Безпосередньо від хворої людини або тварини правець не передається.
Сприйнятливість до хвороби висока, але завдяки масовій імунізації реєструються лише поодинокі випадки. У деяких тропічних країнах, де незадовiльне надання акушерської допомоги i не проводять щеплення, спостерігається високий вiдсоток правця в новонароджених дiтей i жiнок. Відносно частіше хворіють інєкційні наркомани. У мирний час більшість випадкiв правця припадає на сiльських жителiв.
Городяни інфікуються здебільшого під час роботи на дачних ділянках.
У помiрних широтах i субтропiках захворюванiсть на правець виявляє сезонність з найвищими показниками у веснянолiтнiй перiод, у тропiках однакова протягом року.
Механізм розвитку захворювання.
Вхiдними воротами для збудника переважно є колотi рани чи садна на ногах i руках, рідко пошкоджені слизов і оболонки. Часто правець розвивається пiсля банальних пошкоджень шкіри, що не потрапляють у поле зору медичного працівника.
У рані, в умовах анаеробіозу, спора перетворюється у вегетативну форму, що виробляє токсин. Останній по волокнах периферичних нервiв i через кров поступає в спинний i довгастий мозок. Під впливом тетанотоксину усувається гальмування, яке здійснюють вставні нейрони нервових дуг, що призводить до постійного тонічного напруження мязів. Періодичні судоми провокуються неспецифічними подразниками (звуковими, світловими, тактильними та іншими). Безпосередньо токсин уражає центр дихання, ядра блукаючого нерва, інші вищі мозкові центри.
Внаслiдок судомного синдрому розвивається метаболiчний ацидоз, порушується гемодинаміка. Хворі гинуть від паралічу дихання чи серцевої діяльності.
Iмунiтет пiсля хвороби не формується, лише активна iмунiзацiя правцевим анатоксином зумовлює його вироблення.
Клінічні прояви. Iнкубацiйний перiод частiше триває 5- 14 дiб, у деяких випадках вiн укорочується до 1 доби чи продовжу ється до 1 мiс. Чим коротший iнкубацiйний перiод, тим тяжчий перебiг хвороби i вища смертнiсть.
Найчастіше розвивається загальний (генералізований) правець. Хвороба починається переважно гостро. У частини хворих зявляються продромальнi явища, такi як нездужання, тягнучий бiль у ділянці рани (часто до цього часу рана загоюється), незначні посмикування мязiв навколо неї, бiль голови, пiтливiсть, пiдвищена дратівливiсть. Ще наприкінці інкубації можна викликати рефлекс жувальних мязів. Для цього хворому пропонують напіввідкрити рот і обережно постукують вказівним пальцем по його обличчю над жувальним м’язом. Виникають судомні скорочення жувальних мязів і рот закривається. Цей рефлекс можна викликати ще й так: при напіввідкритому роті хворому покласти шпатель на нижні зуби і, притримуючи шпатель однією рукою, злегка постукати по ньому пальцем іншої руки.
Одним з перших характерних симптомiв хвороби є тризм напруження i судомне скорочення жувальних мязiв, що затруднює вiдкривання рота. У тяжких випадках зуби зацiпленi, рот розтулити неможливо. Майжеодночасно, внаслідок напруження мiмiчних мязiв, зявляється застигла сардонiчна посмiшка лоб хворого у зморшках, очнi щiлини звуженi, рот розтягнутий, як у посмiшцi.
Невдовзi або одночасно виникає дисфагiя затруднене ковтання внаслiдок спазму мязiв глотки. Поєднання цих трьох симптомiв є характерною ранньою ознакою правця. Незабаром зявляється тонiчне напруження мязiв потилицi (ригідність), що поширюється на спину, живiт, кiнцiвки. Воно супроводжується болем.
Хворий стогне, скрикує вiд сильного болю. Судоми міжреберних мязiв, голосової щiлини i дiафрагми рiзко порушують дихання i можуть призвести до смертi. Пiд час судоми може прикуситись язик. Свiдомiсть хворого завжди зберiгається, що посилює його страждання. Частота тетанічних судом може коливатись вiд декiлькох разів за добу до багатьох на годину.
Правець, як правило, супроводжується пiдвищенням температури тiла i рясним потінням. Відзначається тахiкардiя, іноді пульс такий частий, що його не можна порахувати.
Розлади дихання, серцевої дiяльності можуть призвести до їх зупинки і смерті хворого.
Аналіз крові виявляє нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом формули вліво внаслідок згущення крові і виникнення ускладнень, частіше бронхіту і пневмонії.
Період розпалу захворювання триває 2-4 тиж., процес видужання затягується до 2 міс. Крiм типового загального правця можуть виникати його атиповi форми. Однiєю iз найтяжчих є бульбарний правець, що перебiгає з переважним ураженням мязiв обличчя, шиї, глотки, дiафрагми i мiжреберних мязiв. Блискавичний правець виникає пiсля короткого iнкубацiйного перiоду 1-4 доби, характеризується нападами судом більшості мязiв, що слідують однi за одними. Через 1-2 доби настають паралiч серця, асфiксiя і смерть.
У разі iнфiкування новонародженого через залишок пуповини (при пологах вдома без дотримання правил антисептики) хвороба розвивається в першi 6-8 дiб пiсля народження і перебiгає надзвичайно тяжко.
Особливостями клiнiчних проявiв правця є непостiйнiсть таких типових ознак, як тризм і сардонiчна посмiшка. Дiти неспокiйнi, не можуть смоктати груди матерi, защемлюють сосок між деснами. Під час судом руки зігнуті в ліктях і притиснуті до тулуба, а кисті стиснені в кулачки, ноги підібгані і перехрещені, може зупинитись дихання.
Ускладнення.
Виникають досить часто, особливо при тяжкому і дуже тяжкому перебігу хвороби, в осіб похилого віку і в немовлят. Розрізняють раннi та пiзнi ускладнення. До ранніх належать трахеобронхiт, пневмонiя, сепсис, розрив мязiв i сухожилкiв, переломи кiсток, вивихи, асфiксiя, інфаркт мiокарда, паралiч серця, мiокардит, паралiтична кишкова непрохiднiсть, анафiлактичний шок, сироваткова хвороба. Пізні ускладнення міокардіодистрофія, астеноневротичний синдром, контрактури мязів і суглобів, паралічі черепних нервів, компресійна деформація хребта, хронічні неспецифічні захворювання легень.
Догляд і лікування хворих.
Хворих обовязково госпіталізують у відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Перевозять їх спеціальні бригади в складі інфекціоніста, анестезіолога і медичної сестри, у розпорядженні яких є санітарний транспорт, обладнаний необхідною апаратурою для керованого дихання та медикаментами. З метою запобігання судомам хворому вводять хлоралгідрат або нейроплегічну суміш.
Порядок проведення лікувальних заходів залежить від стану хворого. Спочатку доцільно провести хірургічну обробку рани і ввести протиправцеву сироватку. Наявність судом диктує необхідність негайного проведення протисудомного лікування. При легкому і середньотяжкому перебігу хвороби вводять хлоралгідрат у клізмах (по 50-100 мл 2 % розчину на 1 клізму) 3-4 рази за добу, а також внутрішньомязово нейроплегічну суміш, що складається з 2 мл 2,5 % розчину аміназину, 1 мл 2 % розчину промедолу, 2 мл 1 % розчину димедролу і 0,5 мл 0,05 % розчину скополаміну гідроброміду.
Хірургічну обробку рани проводять завжди, навіть тоді, коли зовні рана загоїлася. Досвід свідчить, що при розкритті такої рани знаходять гній, змертвілі тканини, які сприяють утворенню тетанотоксину. Трапляються випадки, коли хворому після травми проводили хірургічну обробку рани, однак правець виник. Це є свідченням того, що маніпуляцію виконали неправильно і її необхідно повторити. Хірургічну обробку рани проводять під знеболюванням, краще загальним. Широко розкривають рану (щоб збільшити проникнення атмосферного кисню), висікають змертвілі тканини, видаляють сторонні тіла, промивають розчином перекису водню. Бажано рану попередньо обколоти протиправцевою сироваткою дозою 10 000 МО.
Профілактичні заходи.
Розрізняють заходи неспецифічно ї і специфічної профілактики правця. Неспецифічна профілактика полягає в попередженні травматизму, дотриманні техніки безпеки на виробництві, а також гігієнічних заходів у побуті (ходити взутим, особливо під час роботи на городі, дачі, у саду, користуватись рукавицями). Суттєве значення має санітарно-просвітницька робота. Люди повинні знати про необхідність звернення за медичною допомогою при отриманні травм, навіть незначних, особливо при забрудненні рани землею, а також при укусах тваринами. Обовязковою є хірургічна обробка рани, видалення сторонніх тіл, промивання її розчином перекису водню, дезінфікувальними розчинами.
Специфічну профілактику правця проводять планово та екстренно після отримання травми. Здійснюють її шляхом активно ї чи пасивної імунізації.
Для планової профілактики застосовують такі препарати: адсорбовану кашлючно-дифтерійно-правцеву вакцину (АКДП-вакцина), що містить 20 одиниць звязування правцевого анатоксину в 1мл; адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин зі зменшеною концентрацією антигена (АДП-М-анатоксин), що містить 10 одиниць звязування правцевого анатоксину в 1 мл; адсорбований правцевий анатоксин (АП-анатоксин) очищений концентрований препарат, що містить 20 одиниць звязування в 1 мл.
Для екстреної профілактики правця застосовують: протиправцевий людський імуноглобулін, що отримано з крові активно імунізованих людей. Одна профілактична доза складає 250 МО; протиправцеву сироватку, виготовлену з крові гіперімунізованих коней. Одна профілактична доза складає 3 000 МО; адсорбований правцевий анатоксин (АП-анатоксин) очищений.
Планову профілактику проводять згідно з календарем профілактичних щеплень, що затверджений наказом МОЗ України № 276 від 31.10.2000 р.. Імунізації підлягають усі особи, які не мають протипоказань. Вакцинацію дітям проводять АКДП-вакциною у віці 3 міс. триразово з інтервалом у 30 днів.
Першу ревакцинацію проводять одноразово у 18 міс., другу АДП-анатоксином у 6 років, третю в 11 років, наступні в 14 і 18 років. Планові ревакцинації дорослих проводять АДП-М-анатоксином з інтервалом 10 років.
Показання для проведення екстреної профілактики травми з порушенням цілості шкіри і слизових оболонок обмороження та опіки II, III, IV ступенів позалікарняні аборти пологи поза лікувальними закладами гангрена чи некроз тканин будь-якого походження, абсцеси укуси тварин проникаючі пошкодження травного каналу.
Екстрену профілактику розпочинають з первинної хірургічно ї обробки рани. Далі, якщо необхідно, проводять імунопрофілактику. Протипоказаннями для її проведення є: підвищена чутливість до відповідного препарату; вагітність: у першій половині протипоказане введення адсорбованого правцевого анатоксину і сироватки, у другій сироватки.
Таким жінкам уводять протиправцевий людський імуноглобулін.
Введення імунних препаратів залежить від наявності даних про попереднє щеплення. При документальному підтвердженні повного курсу планових щеплень імунні препарати не вводять.
Якщо було зроблено 3 щеплення понад 2 роки тому, вводять 0,5 мл анатоксину, при наявності 2 щеплень, зроблених понад 5 років, вводять 1 мл анатоксину. Нещепленим і якщо немає даних про щеплення проводять активно-пасивну імунізацію: вводять 0,5 мл анатоксину, 250 МО протиправцевого імуноглобуліну чи 3 000 МО протиправцевої сироватки за методом Безредки.Протиепідемічні заходи в осередку не проводяться.
Закріплення нових знань і умінь
1. Що таке рана?
2. Які є види ран?
3. Назвіть причини утворення ран у потерпілого.
4. Дайте характеристику видам ран.
5. Які рани є найнебезпечнішими? Чому?
6. Які рани найменше піддаються інфікуванню? Чому?
7. Які рани завжди інфіковані? Чому?
8. Що необхідно зробити для запобігання інфікуванню ран?
9. Що таке асептика? Які її основні правила?
10. Назвіть «золоте правило асептики»?
11. Що таке антисептика?
12. Перечислити основні види антисептики.
13. Що таке правець, його причини?
14. В чому полягає профілактика правця?
17.04.2020
Тема уроку:
Види кровотечі їх характеристика
Класифікація кровотеч здійснюється за такими параметрами:
По джерелу:Артеріальні кровотечі.
Венозні кровотечі.
Паренхіматозні і капілярні кровотечі.
Змішані кровотечі.
За клінічними проявами:
Зовнішні кровотечі.
Внутрішні кровотечі.
Приховані кровотечі.
Від обсягу дефіциту ОЦК:
Легкі (15-25%).
Середні (25-35%).
Важкі (35-50%).
Масивні (більше 50%).
За швидкістю крововтрати:
Блискавичні (частіше масивні).
Гострі крововтрати.
Хронічні крововтрати.
Характеристики кровотеч
Для успішного надання першої допомоги має значення класифікація в залежності від характеру пошкодженої судини.Атеріальна кровотеча
Походить з артерій, що містять насичену киснем кров. Призводить до швидкої втрати великої кількості крові.
Артерії мають виражену м’язову оболонку, яка при травмі здатна спазмовуватись.
Венозна кровотеча
Її джерело – венозні судини. Ці судини не скорочуються при травмі, проте можуть злипатися, оскільки стінки їх більш тонкі, а діаметр більший, ніж у артерій. Кровотеча повільна, але рясна.
Капілярна кровотеча
Кров витікає iз дрібних судин, найчастіше шкіри і слизових оболонок, крововтрата зазвичай незначна. Хоча може бути рясною при великій рані.
Паренхіматозна кровотеча
Кровотеча з паренхіматозних органів тіла: печінка, селезінка, нирки, легені, підшлункова залоза. Зазвичай такий тип кровотечі зустрічається під час операції. Це змішана кровотеча. Може спостерігатися і при великих пораненнях кінцівок.
Гемостаз
Гемостаз – це фізіологічна реакція організму, спрямована на підтримку рідкого стану крові, а також на запобігання і припинення кровотечі при порушенні цілісності судинної стінки.
Норма тривалості кровотечі становить 3 хвилини, час згортання крові – 2-5 хвилин (по Сухареву), 8-12 хвилин (по Лі-Уайту).
Три етапи гемостазу
Первинний гемостаз (судинно-тромбоцитарний, мікроциркуляторний):
1) локальне звуження просвіту кровоносних судин (для зменшення припливу крові до місця пошкодження) – мал. А.
2) утворення тромбоцитарної «пробки»
Вториннийгемостаз (плазмовий коагуляційний), що представляє собою взаємодію між факторами і інгібіторами згортання.
Фібриноліз: процес, в результаті якого відбувається розчинення згустку після того, як відновлена цілісність стінки пошкодженої судини –
При порушенні цілісності кровоносної судини, для зупинки кровотечі в першу чергу необхідно формування тромбоцитарної «пробки», що закриває дане пошкодження (первинний гемостаз). Основні діючі компоненти крові, які беруть участь в даному процесі – тромбоцити і фібриноген. При їх взаємодії формується тромбоцитарна «пробка» і кровотеча зупиняється.
24.04.2020.
Тема уроку:
Поняття про пов’язку. Види пов’язок, правила їх накладання.
Поняття про пов’язку та перев’язку.
Для запобігання забрудненню та інфікуванню, зупинки капі¬лярної та венозної кровотечі рани закривають пов'язками.
Пов'язкою називають перев'язний матеріал, який накладають на рану.
Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою.
Пов'язка складається із двох частин: внутрішньої, котра стикається з раною, і зовнішньої, котра закріплює і утримує пов'язку на рані. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильною.
Види перев’язувального матеріалу.
Усі перев’язувальні матеріали випускає промисловість – табельні засоби.
Індивідуальний перев'язний пакет складається із двох ватно-марлевих подушечок розміром 32 х 17,5 см, бинта шириною 10 см і довжиною 7 м (рис. 1). Одна подушечка пришита на кінці бинта, а інша вільно по ньому пересувається.
Індивідуальний перев'язний пакет: 1 - нерухома подушечка; 2 - рухома подушечка; 3 - бинт; 4 - кінець бинта; 5 - скатка бинта; 6 - кольорові нитки
Подушечки і бинт пакета стерильні, загорнені впергамент¬ний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. Такет подвійне впакування перев'язного матеріалу забезпечує надійне збереження його стерильності. У пакет вкладаєть¬ся шпилька. На чохлі зазначені правила користування пакетом. При накладенні пов'язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою по надрізу розкривають зовнішній чохол і виймають. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев'язний матеріал, не торкаючись руками внутрішньої поверхні подушечок, тобто тієї, котра буде прикладена до рани. Можна братися руками тільки за прошиту кольоровими нитками поверхню подушечок. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому подушечку переміщають по бинту на потрібну відстань, що дозволяє закрити вхідний та вихідний отвори рани. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладення герметичних пов'язок.
Пакет звичайний, на відміну від індивідуального перев'яз¬ного пакета, впаковують у пергаментну внутрішню і плівкову зов¬нішню оболонки. До кожного пакета прикладається рекомендація з його розкриття і використання.
Бинт являє собою смугу марлі в скачаному стані. Скачана частина бинта називається голівкою, вільний кінець - початком бинта. Стерильні бинти впаковані герметично в пергаментний папір.
Серветки стерильні - це складені в кілька шарів чотирикут¬ні шматки марлі, упаковані герметично в пергаментний папір (по 20 шт. в упаковці). Розміри великих серветок 70x68 см, малих -68x35 см.
Пов'язка стерильна мала складається з бинта шириною 14 см і довжиною 7 м та однієї ватно-марлевої подушечки розміром 56x29 см.
Пов'язка стерильна велика має подушечку розміром 65x45 см, до якої пришиті шість фіксуючих тасьм. Пов'язки використовуються при великих ранах і опіках.
Вата стерильна випускається в упаковках по 25 і 50 г. Вата нестерильна випускається в упаковках по 50 і 250 г і застосовується при накладанні стисних пов'язок. Компресна (сіра) вата за¬стосовується для виготовлення м'яких прокладок при накладенні шин та компресів.
Косинкові пов'язки накладають на голову, груди, плечові, ліктьові, колінні, гомілковостопні суглоби, на кисть і стопу та на промежину. Якщо косинки нестерильні, то спочатку на рано¬ву поверхню накладають стерильні бинти або серветки, які потім фіксують косинкою.
За відсутності або нестачі табельних перев'язних матеріа¬лів використовують підручні засоби. Особливо зручні пов'язки за Маштафаровим. їх накладають, використовуючи шматки тканини (простирадла, сорочки та ін.) різної величини, кінці яких надрізають для одержання тасьм. Спочатку на рану накладають стерильний бинт або серветку (при необхідності - і вату), а потім шматком тканини із зав'язками закріплюють пов'язку (рис).
Клеолові та лейкопластирні пов'язки накладають, як пра¬вило, на невеликі рани. Рану закривають стерильним матеріалом, і закріплюють смужками липкого пластиру. При накладенні клеолової пов'язки шкіру навколо рани змазують клеолом, дають йому підсохнути, а потім рану закривають розтягнутою марлевою серветкою, приклеюючи її краї до змазаної шкіри.
Загальна техніка накладання пов’язок на різні частини тіла потерпілого.
При накладенні пов'язок необхідно прагнути не викликати зайвого болю. Бинт варто тримати в правій руці, а лівою втриму¬вати пов'язку і розгладжувати ходи бинта .
Перш ніж накласти первинну пов'язку, потрібно оголити рану, для чого верхній одяг залежно від характеру рани, погодних і місцевих умов або знімають, або розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, потім - з ураженої. У холодну пору року, щоб уникнути переохолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги постраждалим у важкому стані одяг розрізають в області рани. Не можна відривати від рани прилиплий одяг, його треба обережно обрізати ножицями, а потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному поряд¬ку - спочатку на уражену, а потім - на здорову сторону.
Пов'язка виконує не тільки профілактичну, а і лікувальну дію. Вона створює спокій ушкодженій частині тіла, герметично закриває рану, всмоктує з рани відільне, попереджає розвиток ускладнень у рані.
На рану накладають ватно-марлеві і бинтові пов'язки, а та¬кож пов'язки з підручних засобів - чистої носової хустки, косин¬ки, сорочки тощо.
Бинтові пов'язки накладають за такими правилами:
1. Надати ушкодженій частині тіла найбільш зручне, функціонально вигідне положення, при якому зменшується біль.
2. Бинтувати зручніше, якщо ушкоджена частина тіла буде розташовуватися на рівні грудей рятувальника.
3. Ушкоджена частина тіла після закінчення бинтування повинна перебувати у функціонально - вигідному фізіологічному положенні.
4. При накладенні пов'язки необхідно стежити за виразом обличчя постраждалого і не заподіювати йому своїми діями болю.
5. Якщо пов'язка турбує постраждалого, необхідно послабити її або змінити напрямок турів бинта.
6. Бинтувати треба двома руками, здійснюючи поперемінно то однією, то іншою рукою обертання голівки бинта навколо ушкодженої частини тіла, вільною рукою розправляючи тури бинта, щоб не було складок.
7. Під час накладення пов'язки "правша" розгортає бинт ліворуч. Голівка бинта повинна скочуватися з турів бинта.
8. Кожен наступний тур повинен закривати на 1/2 або 2/3 ширини попередній тур.
9. Бинтувати треба за планом, користуючись якою-небудь типовою пов'язкою.
10. Накладена пов'язка не повинна викликати порушення кровообігу в кінцівці, а повинна здійснювати рівномірний тиск і зупиняти капілярну та венозну кровотечу.
11. Кінці бинта зав'язують над здоровою частиною тіла для попередження непотрібного тиску на рану.
При накладенні пов'язки і по її закінченні перевіряють, чи не туго накладена пов'язка, чи не занадто вона вільна, чи не буде сповзати і розмотуватися.
При накладенні пов'язок можуть бути допущені помилки:
- забинтована частина тіла перебуває не у функціонально ви¬гідному фізіологічному положенні;
- пов'язка накладена занадто туго і викликає порушення кровообігу в кінцівці, ознаками якого є збліднення кінцівки ниж¬че пов'язки, посиніння кінцівки або її затерпнення, поява пуль¬суючого болю;
- пов'язка нерівномірно накладена;
- пов'язка накладена занадто слабко, не зупиняє кровотечу, сповзає з місця ушкодження.
Залежно від конфігурації ушкодженої частини тіла наклада¬ють пов'язку певного типу.
Закріплення нових знань і умінь
1. Що таке пов'язка?
2. Що називається перев’язкою? З якою метою її проводять?
3. Перерахувати табельні перев’язувальні матеріали, які використовуються для надання першої медичної допомоги.
4. Перерахувати підручні перев’язувальні матеріали, які використовуються для надання першої медичної допомоги.
5. Визначити правила накладання бинтової пов'язки.
6. Які можуть бути допущені помилки при накладанні пов'язок?
08.05.2020.
Тема уроку:
Поняття про травматичний шок.
Травматичний шок.
Розвивається при масивних ушкодженнях м'яких тканин, переломах кіток, забоях, розривах внутрішніх органів. Провідними в розвитку шоку є біль, дія токсичних продуктів розпаду тканин і біологічно активних речовин – гістаміну, калікреїн-кінінової системи. Важливе значення у виникненні шоку має крововтрата, особливо її інтенсивність. Так, при сповільненій крововтраті і зменшенні ОЦК на 20-30 % лише знижується AT, тоді як
швидка та інтенсивна крововтрата та швидке зниження ОЦК на ЗО % може призвести до розвитку шоку або смерті. Зменшення ОЦК (гіповолемія) є основним патогенетичним фактором травматичного шоку. Стан кровообігу в організмі контролюють за частотою пульсу і величиною артеріального тиску. Між ними існує прямий зв'язок: з розвитком шоку систолічний тиск знижується, а частота пульсу наростає. Альговер запропонував індекс шоку, що визначається за співвідношенням рівня систолічного тиску і частоти пульсу. В нормі індекс Альговера дорівнює:
60 уд./хв.
------------------ = 0,5
120 мм рт.ст.
Чим вищий індекс, тим тяжчий ступінь шоку.
Перехід від легкого ступеня до вираженого шоку складає:
100 уд./хв.
------------------ = 1,0
Тяжкий ступінь шоку діагностують, коли індекс Альговера перевищує 1,5:
120 уд./хв.
----------------- = 1,5 і більше
80 мм рт.ст.
Розрізняють еректильну і торпідну фази шоку. Еректильна фаза дуже коротка, виникає після травми і характеризується напруженням симпатико-адреналової системи. Шкірні покриви бліді, пульс частий, артеріальний тиск підвищений, хворий збуджений.
При торпідній фазі шоку спостерігають загальну заторможеність, низький артеріальний тиск, ниткоподібний пульс. За тяжкістю клінічних проявів торпідної фази шоку розрізняють 4 ступені:
– При шоці І ступеня свідомість збережена, хворий контактний. Артеріальний систолічний тиск знижений до 90 мм рт. ст., пульс помащений. Шкірні покриви бліді, інколи появляється м'язове тремтіння.
– При шоці II ступеня хворий загальмований. Шкірні покриви бліді, вкриті холодним потом. Артеріальний систолічний тиск знижується до 90-70 мм рт. ст. Пульс слабкого наповнення і напруження – 110-120 на хвилину. Дихання поверхневе.
– При шоці III ступеня стан хворого дуже тяжкий: він адинамічний, загальмований, на запитання відповідає сповільнено, не реагує на біль. Шкірні покриви бліді, холодні з синюшним відтінком. Дихання поверхневе, часте. Артеріальний систолічний тиск 70-50 мм рт. ст. Пульс 130-140 на хвилину. В цій стадії припиняється виділення сечі.
– При шоці IV ступеня (передагональний стан) шкіра і слизові оболонки бліді з синюшним відтінком, дихання часте, поверхневе, пульс – ниткоподібний, артеріальний систолічний тиск – 50 мм рт. ст. і нижче.
Невідкладна медична допомога на догоспітальному етапі:
1) зупинка кровотечі;
2) забезпечення прохідності дихальних шляхів і адекватна вентиляція легень;
3) знеболювання;
4) замісна трансфузійна терапія;
5) іммобілізація при переломах;
6) щадне транспортування постраждалого.
Тяжкий травматичний шок часто супроводжується порушенням дихання, нудотою, блюванням. У таких випадках необхідно повернути голову постраждалого набік і очистити порожнину рота. Потім відхилити голову назад, вивести нижню щелепу і ввести S-подібну трубку.
При зовнішній кровотечі проводять її зупинку шляхом накладання джгута, тугої пов'язки, перетискання судини пальцем або накладанням затискача на судину. При наявності клініки внутрішньої кровотечі хворого швидко госпіталізують в хірургічну клініку для оперативного лікування.
Одночасно з зупинкою кровотечі необхідно поповнити ОЦК. Використовують протишокові кровозамінники: стабізол, рефортан, реополіглюкін, желатиноль, поліфер, реоглюман. Можна вводити кристалоїдні речовини (розчин Рінгера, 0,9 % розчин натрію хлориду, лактасол), 5 % розчин глюкози. При відсутності інфузійних середників хворого необхідно укласти в положення Тренделенбурга (з опущеним головним кінцем).
Знеболювання слід провести перед накладанням іммобілізаційних шин, транспортуванням хворого. Для цього використовують наркотичні засоби (омнопон, промедол, морфій) а також анальгетики (анальгін, баралгін та ін.). Необхідно пам'ятати, що морфій пригнічує функцію дихального центру. Всі препарати при шоці необхідно вводити внутрішньовенно, оскільки порушений кровообіг і всмоктування медикаментів з тканин йде сповільнено.
Надзвичайно важливе значення має іммобілізація ушкоджених кінцівок і обережне транспортування хворих. Неадекватне транспортування посилює біль і погіршує перебіг шоку. При ушкодженні і кровотечі з носа і рота хворого потрібно перевозити в положенні на животі, повернувши голову набік. При відсутності свідомості з метою профілактики западання язика, затікання в дихальні шляхи крові, блювотних мас хворого краще вкласти набік.
Джерело https://pidruchniki.com/76939/meditsina/travmatichniy
15.05.2020.
Тема уроку:
Тема уроку:
Переломи кісток. Перша медична допомога при переломах.
. Поняття про переломи. Ознаки перелому
Переломи кісток виникають під час різких рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Удітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку — навпаки.
Ознаки перелому
сильний біль
набряк
синець
крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток)
неправдивий суглоб
деформація кістки (кінцівки)
порушення функцій кістки (кінцівки)
Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження
Класифікація переломів
Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла
відкритий перелом (цілісність шкіри у ділянці перелому порушена)
закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)
Класифікація в залежності від форми кісткових уламків
поперечні
косі
гвинтоподібні
осколчасті
роздроблені
Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки
повні
неповні
Класифікація в залежності від зміщення
зміщені
незміщені
Класифікація в залежності від кількості переломів
одиночні
множині
При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.
Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).
При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.
При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При атеріальній кровотечі накладають джгут.
У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.
При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку.
Дередо:https://naurok.com.ua/persha-medichna-dopomoga-pri-perelomah-150373.html#_=_
Переломи без зміщення — це переломи, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.
Тріщини — це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня щілина.
Переломи зі зміщенням — це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.
Переломи одиничні — це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки.
Переломи множинні — це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.
Переломи закриті — це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив
Переломи відкриті — це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.
Найважче зростаються переломи, що супроводжуються опіками, радіаційними ураженнями, електротравмами тощо. Переломи, що виникають у результаті вогнепального поранення, також дуже небезпечні, оскільки під час проникнення кулі відбувається подрібнення багатьох кісток, розтрощення тканини або повна ампутація частини кінцівки.
За формою переломи бувають поперечні, косі, спіральні, поздовжні.
До основних ознак перелому належать:
біль,
набряк тканин,
ненормальна рухомість кісток у місці травми,
порушення функцій кінцівок.
При відкритих переломах з рани можуть виглядати частини зламаної кістки. При переломах кісток кінцівок відбуваються їх вкорочення та викривлення. Пошкодження ребер часом утруднює дихання. Під час обстеження місця перелому може спостерігатися крепітація відламків.
Переломи кісток таза та хребта часто спричинюють розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Переломи кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під час тяжких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артеріальною кровотечею.
Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках допомогу слід подавати як при переломах, з метою уникнення можливих ускладнень.
Під час подання допомоги використовують прийоми, спрямовані на збереження життя (зупинка кровотечі, попередження травматичного шоку), а потім накладають пов'язки і проводять іммобілізацію.
Транспортна іммобілізація — заходи щодо забезпечення нерухомості кісток у місці перелому.
Здійснюється накладанням відповідних шин, виготовлених з табельних чи підручних матеріалів, фіксацією двох розміщених поряд суглобів тощо. Такі заходи зменшують біль, що попереджає розвиток шоку.
Промисловість випускає кілька видів табельних шин:
• драбинчаста шина Крамера — виготовляється з гнучких металевих дротів і використовується для іммобілізації верхніх кінцівок;
• сітчаста металева шина — застосовується для іммобілізації верхніх кінцівок, під час переломів у ділянці гомілкового суглоба, їй легко надати необхідну форму;
• фанерна шина — виготовляється різної довжини, не піддається моделюванню, у випадку використання обгортається ватно-марлевими серветками;
• транспортна шина Дитеріхса — виготовляється з деревини; складається з двох розсувних планок різної довжини, рухомої підошви і палички-закрутки для витягування кінцівки. Використовується для іммобілізації нижніх кінцівок.
Підручними засобами можуть слугувати відрізки фанери, картону, палички, різні побутові предмети, використовуючи які, можна забезпечити нерухомість кісток у місці перелому.
Ознаки перелому
сильний біль
набряк
синець
крипітація кісток (хрускіт при пересуванні уламків кісток)
неправдивий суглоб
деформація кістки (кінцівки)
порушення функцій кістки (кінцівки)
Діагноз встановлюють за допомогою рентгенологічного дослідження
Класифікація переломів
Класифікація в залежності від пошкодження зовнішніх покривів тіла
відкритий перелом (цілісність шкіри у ділянці перелому порушена)
закритий перелом (шкіра у ділянці перелому не пошкоджена)
Класифікація в залежності від форми кісткових уламків
поперечні
косі
гвинтоподібні
осколчасті
роздроблені
Класифікація в залежності від порушення цілісності кістки
повні
неповні
Класифікація в залежності від зміщення
зміщені
незміщені
Класифікація в залежності від кількості переломів
одиночні
множині
Перша допомога при переломах
При всіх видах переломів повинна бути проведена транспортна іммобілізація (знерухомлення). Фіксація проводиться готовими шинами або пов'язкою з використанням підручних матеріалів (палки, дошки та ін.). Фіксація створює максимальний спокій ділянки перелому, що попереджує подальшу травматизацію м'яких тканин гострими уламками кісток та вторинне зміщення уламків, а також зменшує біль та, відповідно, можливість поглиблення больового шоку.
Транспортна шина повинна фіксувати не менше двох суглобів, поєднаних з місцем перелому (вище та нижче).
При переломі плечової та стегнової кісток потрібна фіксація трьох суглобів (променевозап'ястковий суглоб при переломі плеча, гомілковий - при переломі гомілки). При транспортуванні постраждалому вводять морфін.
При відкритих переломах під час транспортної іммобілізації вправлення кісток не проводять. На рану накладають стерильну пов'язку. При атеріальній кровотечі накладають джгут.
У лікувальному закладі після обстеження постраждалого у першу чергу проводять репозицію (вправлення) уламків, а потім накладають відповідну гіпсову лонгету. Для лікування переломів застосовують різні лікувальні методи: шинні та гіпсові пов'язки, скелетне витягування, оперативне лікування за допомогою різних швів, цв'яхів, гвинтів, пластинок.
При відкритому переломі проводять первинну хірургічну обробку та лікування рани. Вводять протиправцеву сироватку.
Дередо:https://naurok.com.ua/persha-medichna-dopomoga-pri-perelomah-150373.html#_=_
Немає коментарів:
Дописати коментар